Чому психологічна підтримка онкопацієнта та його оточення не менш важлива, ніж видалення злоякісних клітин

Одне з дивних формулювань, яке я колись чув щодо ролі психолога чи психіатра в непростий для людини період, звучало приблизно так: «рак – це все ж не психічне захворювання, навіщо потрібна психотерапія, якщо вона не врятує від хвороби?». І це ще не найбільша омана стосовно психологічної підтримки для онкохворих. Насправді професійна підтримка – невід’ємна частина при лікуванні онко. Наукове доведення тому, що спокій пацієнта напряму впливає на одужання, було зроблено більше 20 років тому американським медиком Шпигелем. 

Дослідження проблем одужуючих 

У 2019 році ізраїльські вчені-онкологи опублікували дослідження про відновлення жінок після тривалого лікування раку грудей. З’ясувалось, що значна кількість після одужання не можуть повернутись на попереднє місце роботи або влаштуватись на нову. Як зазначив Еліезер Робінзон, один із авторів роботи, а також голова Асоціації боротьби з раком, ці дані стосуються не лише ізраїльтянок, які змогли побороти рак грудей, а й пацієнтів з різними онкозахворюваннями з усього світу.

Вивчення проблем психіки онкопацієнтів демонструє, що особливому стресу піддаються хворі на рак шлунково-кишкового тракту, щитоподібної, а очолюють «антирейтинг» пацієнтки з раком молочної залози. 

33% жінок, яким встановили цей діагноз у віці 25-65 років, звільнялись з роботи під час проходження терапії, так і не повертаючись після ремісії. Таке рішення часто не пов’язане з їх небажанням працювати. Просто люди, що пройшли всі етапи лікування раку, ще довгий час відчувають виснаження, труднощі з концентрацією уваги, з пам’яттю, нав’язливі фізичні болі. У багатьох всі ці відчуття здатні викликати психічний розлад, що може призвести до ще більших ускладнень, якщо не приділяти проблемі достатньо уваги. У більшості випадків у онкопацієнтів розвивається депресія, і важливо розуміти, що це природний етап у процесі важкої боротьби з хворобою. 

Люди помилково посувають психологічну частину в процесі лікування на другий план. В Україні також багато хто з пацієнтів не можуть собі дозволити психотерапію, оскільки це досить дорого. До психолога або психотерапевта звертатись однозначно потрібно. Я підібрав основні рекомендації стосовно психологічної підтримки від спеціалістів і пацієнтів, що пройшли крізь цю проблему. Важливо, що це стосується і тих, що борються з онко і їх оточення.

Все під контролем

Безумовно, ви не лікар. Бувають ситуації, коли пацієнт опиняється перед вибором: який курс лікування проходити, де саме лікуватись і т.п. У більшості випадків такі рішення приймають родичі або покладають відповідальність на лікаря. Але, як показують численні спостереження, коли пацієнт обговорює всі процеси і можливі нюанси лікування з медперсоналом особисто, він трохи більше відчуває спокій. Це допомагає легше справлятись з діагнозом і скоріше проходити відновлювальний процес. Як правило, онкопацієнти стають дуже вразливими і постійно потребують допомоги, що може викликати в них почуття непотрібності. А управління ситуацією допомагає повернути контроль і позбутись таких думок. 

Вивчення деталей діагнозу 

Перш ніж панікувати, необхідно вивчити всі подробиці захворювання. Бувалі пацієнти рекомендують підготувати широкий список запитань до лікаря. Пам’ятайте, кожне запитання, що вас турбує, є цілком законним. Рідні часто бояться оголошувати діагноз захворілому або обирають приховувати особливості проходження лікування. Насправді, замовчування може викликати напруження між членами сім’ї, що призведе до стресової ситуації чи конфлікту. Тим паче, що люди під час діагностики часто інтуїтивно розуміють, що це рак (або у випадку непідтвердженого діагнозу накручують себе, думаючи про найгірше). Навіть якщо їм не озвучили діагноз, то рано чи пізно вони все одно дізнаються правду. Тому, якщо ви проходите перевірки, не намагайтесь відгородитись від інформації. А якщо близька вам людина стала пацієнтом, не приховуйте подробиці. Водночас деталі протікання хвороби чи лікування варто дозувати, щоб у захворілого був час на усвідомлення проблеми, а також для можливості виговоритись і висловити емоції у відповідь.

Дітям важливо знати, що відбувається з їх батьками 

Маленькі діти часто схильні до тривоги, коли навкруги відбуваються незрозумілі для них події. Найкращий спосіб допомогти їм подолати неспокій – говорити. І якщо ви наважуєтесь на бесіду, вона має бути чесною. Діти в навчальному закладі можуть піддаватись чуткам, що призведуть до спотвореного сприйняття ситуації. У їхній уяві може сформуватись картина гіршою, ніж вона є в дійсності. Дуже важливо дати дитині розуміння, що в цьому немає нічиєї вини, а особливо – її. Дітям треба як вислухати батьків, так і мати нагоду виговоритись. Будьте готовими до того, що реакція дитини може виявитись не такою, як ви очікуєте. Вона має повне право на власне сприйняття складної ситуації.

«Все буде добре» – не працює

Емоційний стан людини, яка бореться з онко, особливо на початку шляху, часто залежить від форми підтримки близьких людей. Іноді, намагаючись підбадьорити, родичі використовують фрази: «не смій думати про погане», «ти скоро будеш здоровішим за всіх», «жодного слова про ускладнення» і т. д. Таким чином вони не дають хворому висловити свої справжні емоції. В таких випадках люди, як правило, ще більше закриваються, залишаючись наодинці з хвилюваннями. Пам’ятайте, що онкопацієнту важлива справжня підтримка і прийняття його справжніх почуттів, а не просто підбадьорювання. Але, якщо ви відчули, що бесіди з близькою людиною про його захворювання даються вам складно, не бійтесь їй у цьому зізнатись. Краще скажіть як є і запропонуйте звернутись разом до спеціаліста.

Міфи стосовно раку – проблема не лише національного масштабу, а й світового. У більшості країн, у тому числі в Україні, люди сприймають онкозахворювання як вирок. Усвідомлення, що рак є виліковним, приходить в наше суспільство дуже повільно і займе ще не один день. Крім фізичного позбавлення від злоякісних клітин, існує велика кількість ризиків, з якими може зіткнутись пацієнт вже після одужання. І це ще одна причина, чому психологічна підтримка як для пацієнта, так і для його оточення, є такою важливою. Рідним важко прийняти факт захворювання близької людини та зрозуміти, як далі поводитись. Колег та знайомих теж не готують до «правильної» комунікації з захворілим. Важливо усвідомити, що рак – виклик не тільки для пацієнта, а й для його оточення. Якщо ми будемо вчитись правильно «розмовляти» з цією непростою проблемою, це вже допоможе легше її долати.